РЕАЛІЗАЦІЯ ЗДОРОВ’ЯБЕРІГАЮЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ

У СУЧАСНІЙ ШКОЛІ

У статті висвітлюється питання застосування здоров’язберігаючих технологій у навчально-виховному процесі школи. Розкриваються основні компоненти здоров’язберігаючих

технологій, які сприяють формуванню культури здоров’я учнів. Аналізується здоров’язберігаючі аспекти сучасного уроку.

Ключові слова: здоров’язберігаючі технології, культура здоров’я, навчально-виховного

процес, здоровий спосіб життя.

У сучасному суспільстві здоров’я особистості визначається як найвища людська цінність, оскільки

воно є головним показником його цивілізованості та ефективної діяльності. У даному контексті важливою

проблемою постає збереження та зміцнення здоров’я дітей – майбутнього держави. Однак збереження

здоров’я людини залежить, насамперед, від її дбайливого ставлення до власного організму, здорового

способу життя, правильного харчування тощо. Навчити дітей берегти і зміцнювати своє здоров’я – одна з

найважливіших проблем сучасної школи.

Проблема здоров’я дітей зумовлена також і різким погіршенням стану їхнього психічного й фізичного

розвитку, працездатності, появою різних захворювань, які раніше не були характерними для дитячого та

підліткового віку (вегето-судинні дистонії, гіпертонії, гастрити, діабет тощо). Тому основним завданням

школи є виховання фізично, психічно і морально здорового покоління, формування активної духовно

багатої особистості, що здатна всебічно розвиватися та удосконалюватися у різних напрямах упродовж

усього життя.

Стає цілком очевидно, що сучасна система освіти потребує переосмислення навчально-виховного

процесу та зміни ставлення до здоров’я кожної окремої дитини під час проведення занять, оскільки у

сучасній школі існує протиріччя між досягненнями у галузі навчання школярів та втратою їхнього здоров’я.

Тому у цьому процесі важливим є визначення основних шляхів поліпшення стану здоров’я учнів, розробка

програм, які складуть цілісну систему організації педагогічних технологій, зокрема й здоров’яберігаючих,

що сприятимуть створенню сприятливих умов для всебічного розвитку особистості та свідомого розуміння

нею цінності власного здоров’я та здоров’я оточуючих.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема збереження та зміцнення здоров’я особистості

широко висвітлюється у працях медиків, психологів, соціологів (Г. Апанасенко, М. Віленський, О. Газман,

Г. Зайцев [7], В. Клімова [10], В. Петленко, C. Свириденко [17], Т. Сущенко [20], Г.Царегородцев та ін.). До

вивчення основ здоров’язберігаючого виховання звертаються такі вчені, як І. Брехман, В. Горащук [4],

О. Дубогай [5], В. Лозинський, З.Малькова, В.Оржеховська [14], М. Таланчук, Л. Татарнікова. У працях

Л. Заплатнікова [8], М. Гриньової, С. Кириленка, Л. Пономарьової [16], Б. Шияна розкривається зміст й

організація оздоровчої освіти та виховання школярів.

Проблема застосування здоров’яберігаючих технологій в сучасній школі висвітлена у працях

Л. Антонової, В. Лозинського [11], Ю. Науменко [13], М. Смірнова [22], В. Циганова, Є. Юніної та ін. У

даних роботах науковці спробували розкрити зміст поняття "здоров’яберігаючі технології", переглянути

методи та форми реалізації даної проблеми в умовах сьогодення.

Мета – виявити та проаналізувати основні аспекти реалізації здоров’язберігаючих освітніх технологій

у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи.

У сучасній системі освіти значна увага приділяється проблемі збереження та зміцнення здоров’я

учнівської молоді. Насамперед вона реалізовується через впровадження різних профілактичних програм з

формування здорового способу життя у шкільну практику, головною метою яких є розуміння дітьми

важливості збереження власного здоров’я. Слід зауважити, що комплексна програма з формування

здорового способу життя повинна включати в себе різні компоненти, що допоможуть сформувати в учнів

спеціальні знання, уміння, навички збереження і зміцнення здоров’я, сприятимуть розвиткові їхніх

комунікативних здібностей та вихованню гуманного ставлення до оточення, до самого себе та

навколишнього середовища. До таких компонентів відносяться: освіта у сфері здоров’я, фізичне виховання,

шкільна медична служба, служба харчування, служба здоров’я персоналу школи, шкільна психологічна

служба, соціальні служби, участь батьків та громадськості [18, с. 126].

Водночас існує низка соціально-педагогічних, психологічних факторів, які негативно впливають на

формування здоров’язберігаючого середовища у навчально-виховному закладі. До таких слід віднести:

– постійне збільшення темпу й обсягу навчального навантаження;

– невідповідність програм віковим особливостям учнів; – недотримання елементарних фізіологічних, гігієнічних вимог до організації навчально-виховного

процесу;

– нестача рухової активності;

– недостатня компетенція педагогів з питань здоров’я та здорового способу життя.

Тому у даному контексті завданням школи є виховувати у школярів ціннісне ставлення до свого

здоров’я та здоров’я оточуючих. Слід також зазначити, що діяльність школи щодо збереження й зміцнення

здоров’я учнів може вважатися ефективною тільки у тому випадку, коли у ній професійно поєднуються та

творчо реалізуються здоров’язберігаючі технології.

Щоб перейти до вивчення питання про застосування здоров’язберігаючих освітніх технологій у

навчально-виховному процесі необхідним є з’ясування значення даного поняття. Так, на думку

С. Свириденко, здоров’язберігаюча технологія – це сприятливі умови навчання дітей у школі, до яких

відноситься сприятливий мікроклімат у класі, адекватність вимог та методик, що використовуються у

навчально-виховному процесі; раціонально організоване навчання відповідно до вікових, статевих,

індивідуальних особливостей учня, збалансованість навчального і фізичного навантаження [18, с. 126].

Своєю чергою О.В.Петров розглядає здоров’язберігаючу освітню технологію як систему, що створює

максимально можливі умови для збереження, зміцнення і розвитку духовного, емоційного,

інтелектуального, особового і фізичного здоров’я всіх суб’єктів освіти (учнів, педагогів і ін.) [15].

Н. Соловйова вважає, що здоров’язберігаюча технологія – це функціональна система організаційних засобів

управління навчально-пізнавальною та практичною діяльністю учнів, що націлена на збереження і

зміцнення їхнього здоров’я [19, с. 24].

Російська дослідниця І. Варганова виокремлює поняття "здоров’яформуючі виховні технології", до

яких відносить ті психолого-педагогічні технології, програми та методи, що спрямовані на виховання в

учнів культури здоров’я, особистісних якостей, які сприяють його збереженню та зміцненню, формуванню

уявлень про здоров’я як цінність, а також мотивацію на здоровий спосіб життя [2, с. 14].

На підставі аналізу праць науковців [1; 3; 13], можна констатувати, що сутність здоров’язберігаючих

та здоров’яформуючих технологій полягає у системному підході до вивчення умов навчання і виховання, за

допомогою яких можна сформувати у школярів навички здорового способу життя, здійснювати моніторинг

індивідуального розвитку та здоров’я кожної дитини, прогнозувати можливі зміни здоров’я та, відповідно,

вживати необхідні заходи для покращення якості життя учнів під час перебування у школі. Таким чином

поняття "здоров’язберігаючі технології" – це єдина система, що об’єднує в собі усі напрями діяльності

загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів, які забезпечують їм

безпечні умови перебування і навчання у ньому. Отже, завданням здоров’язберігаючих технологій є

забезпечення школярів високим рівнем здоров’я не тільки фізичного, але й духовного, психічного,

інтелектуального, емоційного та формування у них культури здоров’я з метою підвищення резервів їхнього

здоров’я.

Характеристика здоров’язберігаючих технологій як системи дозволяє виявити їхні основні

компоненти, які сприяють формуванню культури здоров’я учасників навчально-виховного процесу. До

таких відносяться:

– аксіологічний, що проявляється у розумінні школярами цінності власного здоров’я та бажанні вести

здоровий спосіб життя, застосовуючи при цьому усі свої фізичні й розумові можливості. Реалізація даного

компонента проходить на основі формування світогляду учня, його внутрішніх переконань з урахуванням

вікових, психічних та фізіологічних особливостей дитини. В умовах навчально-виховного процесу, цей

компонент є важливою складовою у формуванні ціннісно-орієнтаційних установок на збереження власного

здоров’я як невід’ємної частини життєвих цінностей;

– гносеологічний, нерозривно пов’язаний з набуттям дитиною необхідних знань та умінь стосовно

збереження та зміцнення здоров’я, можливістю здійснення самостійних спроб удосконалення себе, своє

тіло, психіку, емоції, інтересом до питань здоров’язбереження тощо. Під час навчання цей процес

реалізується у формуванні системи наукових і практичних знань, умінь та навичок учнів, а також орієнтує їх

на дбайливе ставлення до свого здоров’я та здоров’я оточуючих;

– здоров’язберігаючий компонент включає у себе формування гігієнічних навичок, які необхідні для

нормального функціонування організму. Важлива роль у цьому компоненті відводиться раціонально

організованому робочому режиму, дотриманню правил здорового харчування, попередженню шкідливих

звичок, різним оздоровчим заходам та ін.;

– емоційно-вольовий, до якого належать прояви психологічних механізмів – необхідних для

збереження здоров’я. За допомогою даного компонента створюються умови для відчуття позитивних емоцій

від здорового способу життя та бажання зміцнювати власне здоров’я;

– екологічний – формування умінь та навичок адаптації до екологічних факторів (уміння гуманно

вести себе на природі, дотримуватися порядку і чистоти у школі та дома, берегти шкільне приладдя тощо);

– фізкультурно-оздоровчий компонент, в основі якого закладено володіння засобами діяльності, що

сприяють руховій активності. До нього також належать загартовування, масаж, фізіотерапія, аромотерапія,

лікувальна фізкультура та ін. Метою цього компоненту є формування важливих особистісних якостей, що

сприятимуть підвищенню працездатності, кращому самопочуттю, позитивним емоціям, а також розвитку

навичок особистої гігієни. У педагогічній науці виокремлюють різні типи здоров’язберігаючих технологій. Зокрема О. Ващенкo

виділяє такі типи: здоров’язберігаючі (створюють безпечні умови для перебування та навчання дітей у

школі, сприяють створенню балансу між навчальним і фізичним навантаженнями та можливостям дитини),

оздоровчі (дають можливість зміцнити фізичне здоров’я учнів, за допомогою рухової активності та

розслаблюючих процедур), технології навчання здоров’ю (спрямовані на формування гігієнічних навичок,

керування емоціями, профілактику травматизму), виховання культури здоров’я (допомагають у вихованні

особистісних якостей учнів, які сприяють збереженню та зміцненню здоров’я, формуванню уявлень про

здоров’я як цінність, посиленню мотивації на ведення здорового способу життя) [3].

На думку Є. Мітіної, здоров’язберігаючі технології слід класифікувати за характером діяльності.

Тобто вони можуть бути спеціальні (вузькоспеціалізовані) і комплексні (інтегровані) [12, с. 58]. Згідно

напрямку діяльності поміж спеціальних здоров’язберігаючих технологій виділяють: медичні (технології

профілактики захворювань; корекції і реабілітації соматичного здоров’я; санітарно-гігієнічної діяльності);

освітні, що сприяють здоров’ю (інформаційно-навчальні та виховні); соціальні (технології організації

здорового способу життя; профілактики і корекції девіантної поведінки); психологічні (технології

профілактики і психокорекції психічних відхилень особистісного і інтелектуального розвитку). До

комплексних здоров’язберігаючих технологій відносять: технології комплексної профілактики захворювань,

корекції та реабілітації здоров’я (фізкультурно-оздоровчі і валеологічні); педагогічні технології, що

сприяють здоров’ю; технології, що формують здоровий спосіб життя.

Необхідно також зауважити, що відмінними особливостями реалізації здоров’язберігаючих

технологій під час навчально-виховного процесу є:

– співпраця з учнями у противагу авторитаризму;

– анторпоцентрична орієнтація навчально-виховного процесу на відміну від дидактоцентричної;

– індивідуалізація виховного впливу на школярів;

– творчий підхід до навчання;

– активні методи і форми навчання;

– скерованість на попередження стомлюваності;

– гнучке та узгоджене використання учителем візуального та слухового контактів донесення

інформації до учня;

– організація оздоровчих п’ятихвилинок.

З позиції сьогодення застосування здоров’язберігаючих технологій в школі сприяє підвищенню якості

навчально-виховного процесу, розвитку оздоровчих систем, формуванню у школярів стійкої мотивації на

здоровий спосіб життя. Слід наголосити, що одним із основних факторів адаптації організму школярів до

навчальної діяльності та успішного засвоєння знань є фізіологічна й гігієнічна складова навчального

процесу. У цьому контексті важливим є раціональний розподіл навчального навантаження. Зокрема для його

нормування необхідно враховувати ступінь труднощів предметів, чергувати у розкладі важкі й легші

дисципліни, чергувати предмети з різними видами діяльності, залежно від рівня працездатності та ступеня

підготовленості учнів учителями повинен проводитися комплекс заходів для подолання прогалин шляхом

створення малих груп змінного складу тощо.

Окрім того здоров’язберігаючі технології реалізуються через такі напрями освітньо-виховної

діяльності, як організація навчально-виховного процесу з урахуванням його психологічного й фізіологічного

впливу на організм учня; розробка навчальних програм із здоров’язбереження учнів та профілактики

шкідливих звичок; використання комплексу оздоровчих заходів з метою покращення здоров’я школярів;

медичний, психологічний моніторинг стану їхнього фізичного й психічного здоров’я; створення служби

психологічної допомоги усім суб’єктам освітньої галузі щодо подолання стресів, тривожності, агресивності,

озлобленості; формування доброзичливих і справедливих взаємин у колективі; контроль за дотриманням

санітарно-гігієнічних норм організації навчально-виховного процесу.

Ураховуючи вищенаведе, можна констатувати, що знання, володіння і застосування

здоров’язберігаючих технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога.

Водночас, організація уроку з урахуванням здоров’язберігаючих технологій сприятиме використанню

учителем тих програм та методів навчання і виховання, що пристосовані до дитини і формують у неї

свідому добровільну мотивацію до отримання знань та практичних навичок стосовно збереження власного

здоров’я. Тому для організації такого уроку необхідно дотримуватися таких основних принципів навчання й

виховання:

1) Правильна організація уроку. Урахування усіх критеріїв здоров’язбереження на раціональному

рівні. Метою педагога є навчити школярів запитувати необхідну інформацію та отримувати правильну

відповідь з метою формування у них пізнавальної активності, комунікативних здібностей та високого рівня

працездатності.

2) Використання каналів сприймання інформації. Особливості сприймання викликані функціо-

нальною асиметрією мозку кожної особистості. Тобто розподілом психічних функцій між півкулями

головного мозку. Загалом виділяються три типи функціональної організації: лівопівкульні особистості, для

яких характерний мовленнєво-логічний стиль пізнавальних процесів, схильність до узагальнень та

абстрагування; правопівкульні люди – у них розвинене конкретно-образне мислення та уява; рівнопівкульні

особистості, у яких відсутнє яскраво виражене домінування однієї із півкуль. На основі переваги одного з каналу сприймання інформації розрізняють: аудіальне або слухове, візуальне та кінестетичне сприйняття.

Знання цих характеристик в учнів дозволить педагогу подавати матеріал таким чином, щоб усі школярів

могли його краще і легше запам’ятати.

3) Урахування зони працездатності учнів. Експериментально доведено [6; 7], що біоритмічна

оптимальна працездатність школярів має свої піки та спади упродовж навчального дня та у різні дні

учбового тижня. Вона залежить, передусім, від вікових особливостей учнів і її врахування допоможе у

розподілі нового навчального матеріалу таким способом, щоб діти могли краще його засвоїти, не

зашкодивши при цьому власному здоров’ю.

4) Розподіл інтенсивності розумової діяльності. Організовуючи урок з точки зору

здоров’язбереження, необхідно враховувати три основні етапи, що характеризуються своєю тривалістю,

об’ємом навантажень та характерними видами діяльності. Зокрема, ефективність засвоєння знань учнями

можна розподілити наступним чином: 5-25 а хвилина – 80%, 25-35 а хвилина – 60-40%, 35-40 а хвилина –

10 % [23]. Тому подача нового матеріалу, виконання індивідуальних чи самостійних завдань не повинна

припадати на завершення уроку, оскільки втома, що виникає наприкінці уроку, є не тільки негативним

явищем, а й захисною реакцією організму, стимулятором його відновлювальних процесів. Завданням

учителя є зниження втоми, відновлення працездатності учнів, її контроль у процесі навчання, що, своєю

чергою, сприяє здоров’язбереженню.

Висновки. Отже, на основі аналізу педагогічних, психологічних та соціологічних досліджень можна

констатувати, що питання реалізації здоров’язберігаючих освітніх технологій в навчально-виховному

процесі є пріоритетним завданням сучасної школи. Оскільки у сучасному розумінні метою навчання є

всебічний розвиток дитини з урахуванням її вікових та індивідуальних особливостей разом із збереженням

та зміцненням здоров’я, то й, відповідно, здоров’язберігаючі технології постають як єдина система

організаційних форм та технологічних одиниць, головною метою яких є збереження та зміцнення здоров’я

особистості.

Виступаючи органічною складовою навчально-виховного процесу, здоров’язберігаючі технології є

комплексом взаємопов’язаних компонентів, що забезпечують безперервний цілеспрямований і послідовний

вплив на школярів певних форм і методів навчально-виховної роботи, організованих із метою формування у

них культури здоров’я. Використання здоров’язберігаючих освітніх технологій учителем під час занять

сприятиме вихованню в учнів спрямованості на здоровий спосіб життя, оптимізації стану власного

організму, підвищенню стійкості до стресогенним чинників природного і соціального середовища.

Використані джерела

1. Бойченко Т. Батькам про валеологію / Т. Бойченко, Н. Колотій, А. Царенко, Ю. Жеребецький та ін. – К.,

2000. – 152 с.

2. Варганова И.И. К проблеме мотивации учебной деятельности / И. И. Варганова // Психология

образования : Дайджест. – 2001. – №7. – С. 13 – 15.

3. Ващенко О. Організація здоров’язберігаючої діяльності початкової школи / О. Ващенко, С. Свириденко

// Початкова освіта. – 2005. – № 46. – С. 2 – 4.

4. Горащук В.П. Формирование культуры здоровья школьников (теория и практика) / В.П. Горащук. –

Луганск : Альма-матер, 2003. – 388 с.

5. Дубогай О.Д. Інтеграція пізнавальної і рухової діяльності в системі навчання і виховання школярів :

Методичний посібник / О.Д. Дубогай та ін. – К. : Оріони, 2001. – 152 с.

6. Журавлева И.В. Здоровье подростков: социологический анализ / И. В. Журавлева. – М. : Изд-во ин-та

социологии РАН, 2002. – 238 с.

7. Зайцев Г.К. Школьная валеология: педагогические основы обеспечения здоровья учащихся и учителей /

Г.К. Зайцев. – 2-е изд. перераб. и доп. – СПб. : Акцидент, 1998. – 159 с.

8. Заплатников Л. Т. Проблеми валеологии й гигиены в педагогике: прошлое, настоящее, будущее /

Л. Т. Заплатников. – Донецк : КИТИС, 1998. – 228 с.

9. Кириленко С.В. Розвиток педагогічних технологій формування культури здоров’я старшокласників /

С. В. Кириленко // Рідна школа. – 2003. – №11 (886). – С. 50 – 55.

10. Климова В. И. Человек и его здоровье / В. И. Климова. – М. : Знание, 1985. – 192 с.

11. Лозинський В. Техніки збереження здоров’я / В. Лозинський. – К. : Главник, 2008. – 160 с.

12. Митина Е. П. Здоровьесберегающие технологии сегодня и завтра / Е. П. Митина // Начальная школа. –

2006. – № 6. – С. 56 – 59.

13. Науменко Ю. В. Здоровьесберегающая деятельность школы / Ю. В. Науменко // Педагогика. – 2005. –

№ 6. – С. 37 – 44.

14. Оржеховська В. М. Методологічні засади діяльності освітнього закладу, спрямованої на здоров’я / В. М.

Оржеховська, О. О. Єжова // Педагогіка і психологія. – 2009. – № 4. – С. 5 – 17.

15. Петров В. О. Здоровьесберегающие технологии в работе учителя физическох культуры : дис. …канд.

пед. наук 13.00.01 – общая педагогика и история педагогики / В. О. Петров. – Карачаевск, 2005. – 220 с.

16. Пономарева Л.А. Формирование основ здорового образа жизни у школьников / Л.А. Пономарева и др. //

Гигиена и санитария. – 2002. – № 1. – С.44 – 45.

17. Свириденко С. Формування навичок здорового способу життя / С. Свириденко, О. Ващенко // Початкова

освіта. – 2007. – №16. – С. 12 – 15.

18. Свириденко С.О. Активізація пізнавальної діяльності учнів у процесі формування здорового способу

життя / С.О. Свириденко // Сучасні технології навчання в початковій освіті : Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. (13-14 квітня 2006 р.) / Ред. кол.: З.Сіверс, О.Кононко, Е.Белкіна та ін. – К. : КМПУ ім. Б.Д.

Грінченка, 2006. – С. 125 – 127.

19. Соловьева Н.И. Концепция здоровьесберегающей технологии в образовании и основные

организационно-методические подходы ее реализации / Н.И. Соловьева // ЭКО. – 2004. – № 17. – С. 23 –

28.

20. Сущенко Л. М. Соціальні технології культивування здорового способу життя людини / Л.М. Сущенко. –

Запоріжжя : Запорізький державний університет, 1999. – 308 с.

21. Науменко Ю.В. Здоров’язберігаюча діяльність школи / Ю. В. Науменко // Педагогіка. – 2005. – № 6. –

С.3 7 – 44.

22. Смирнов Н.К. Здоровьесберегающие образовательные технологии в современной школе / Н.К. Смирнов.

– М. : АПК и ПРО, 2002. – 121 с.

23. Тамарская Н. В. Управление учебно-воспитательным поцессом в классе (здоровьесберегающий аспект) :

Учебно-методическое пособие для учителя / Н. В. Тамарская, С. В. Русакова, М. Б. Гагина. –

Калининград : Изд-во КГУ, 2002. – 31 с.
Кiлькiсть переглядiв: 646